Facebook Telegram Twitter Instagram YouTUBE


Головна  >  Публікації  >  Новини  >  1 Червня 2020, 20:06

МКІП співчуває з приводу смерті Мирослава Скорика

Т. в. о. міністра культури та інформаційної політики України Світлана Фоменко від імені колективу МКІП висловила співчуття з приводу смерті Мирослава Михайловича Скорика.

"Той, що творив душею... Сьогодні Україна зазнала непоправної втрати - відійшов у вічність найяскравіший представник сучасного покоління композиторів. Його музика лунає і буде лунати на найвідоміших мистецьких майданчиках у всьому світі, його мистецтво ще довго буде прославляти Україну..."

 

Народився Мирослав Михайлович Скорик 13 липня 1938 року у Львові. Мати походила з родини Охримовичів. Дідусь Скорика, Володимир Охримович, був відомим українським фольклористом, громадським та політичним діячем. Марія-Соломія Охримович-Скорик одержала освіту у Відні. Бабця Олена Крушельницька Охримович була рідною сестрою Соломії Крушельницької. Батько також навчався у Віденському університеті (філософський факультет). Перше знайомство з музикою отримав у сім'ї — батьки, не будучи професійними музикантами, музикували у родинному колі, батько грав на скрипці, мати — на фортепіано.
Батько композитора — Михайло Скорик, історик, етнограф, був працівником Львівського відділення Академії наук УРСР, володів грою на скрипці, знав і виконував різноманітні карпатські мелодії, пісні й танці.

З окупацією Західної України 1939 року СРСР сім'я Скориків, як і багато інших українських інтелігентних сімей, зазнала втрат. У роки війни старший брат М. Скорика брав участь у Другій світовій війні в рядах дивізії «Галичина», по завершенні війни йому вдалося емігрувати до Австралії.

До систематичних занять музикою Мирослава заохотила С.Крушельницька. За її порадою, він починає вчитися у Львівській музичній школі.

В 1948 р., після посилення репресій родину Скориків було репресовано та вислано в Сибір (до Анжеро-Судженська Кемеровської області) за неправдивим наклепом. На засланні Мирослав Михайлович продовжує свою освіту. Вчиться гри на фортепіано в учениці С.Рахманінова Валентини Канторової, навіть виїздить на різні конкурси. Також опановує гру на скрипці.

Лише після смерті Й. Сталіна в 1953 р. репресії послабились. Мирославу дозволили повернутися до Львова з «чистим паспортом» (що давало право виїзду в будь-яке з міст СРСР).

В 1964 р. створює музику до стрічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».

у 1963-1966 роках викладав композицію у Львівській консерваторії, а з 1966 р. до кінця 1980-х років викладав композицію у Київській консерваторії. Тривалий час працював у США, з 1996 — в Австралії. В кінці 1990-х повернувся в Україну. З 1999 — завідувач кафедри історії української музики в НМАУ. Паралельно викладав у Львівській консерваторії.

З 2002 — художній керівник фестивалю «Київ Музик Фест». У 2005 — голова журі фестивалю «Червона рута», у 2006—2010 роках — співголова Національної спілки композиторів України. У квітні 2011 року був призначений художнім керівником Київської опери, на цій посаді працював до 2016 року. 


Перейти до списку публікацій