Facebook Telegram Twitter Instagram YouTUBE


Головна  >  Публікації  >  Новини  >  1 Грудня 2022, 08:12

Колективу Художнього театру України – 100 років

У 20-х рр. ХХ ст. театральне життя в Україні розвивалося стрімко. Це був час сміливих експериментів із формою, пошуку нової театральної естетики та неординарних способів існування артиста на сцені. Час нахабного епатажу у виставах Б. Глаголіна, «європеїзації» традиційного театрального дійства Лесем Курбасом, спроб відірватися від побутовості та етнографічної стилістики легендарного театру корифеїв, і, зокрема, час нав’язливого формування молодою радянською владою мистецтва, далекого від «буржуазної» фривольності і близького до робітничого середовища.

Попереду майоріла нова епоха, митці були натхненні можливістю творчих відкриттів, що стануть в основі театру майбутнього, неординарного і дуже шанованого глядачами. Так у Луганську 1922 року театральним діячем Григорієм Свободіним було створено пересувний театральний колектив, що отримав назву у дусі того часу – «Шахтарка Донбасу».

Головним завданням було нести культуру у маси робітників шахт, заводів, рудників. Тоді ще ніхто не міг прогнозувати шалену славу «Шахтарки» у всіх регіонах України, яку вона отримала згодом, завдячуючи таланту акторів та їх несамовитій праці, а також безперечній творчій інтуїції та життєвому досвіду керівника – режисера Г. Свободіна.

Своє 10-річчя колектив, уже маючий почесний статус «Художній», урочисто відзначав у місті, де вистави «Шахтарки» глядачі обожнювали – у Миколаєві. Сьогодні Миколаївський академічний художній драматичний театр святкує 100-річчя «Шахтарки Донбасу», адже саме цей колектив 1934 року залишився назавжди у стінах колишнього театру Монте і утворив перший міський стаціонарний театр, у якому за кілька десятиріч сформувався прекрасний акторський ансамбль на чолі з успішним керівництвом.

До 100-річного ювілею Миколаївський академічний художній драматичний театр прийшов у часи кривавого протистояння українців російському агресору. Амбіційні плани святкувати широко, резонансно, із запрошенням міжнародної спільноти та українських колег, залишилися у мирному минулому. І колектив, який сьогодні надзвичайно героїчною творчою працею демонструє усьому світові свою незламну волю до життя і творчості, відчайдушну любов до рідної землі і театру, неймовірну відданість своєму глядачу, без недоречного святкового пафосу відзначив знаменну дату народження єдиного в Україні Художнього театру тихо, у вузькому колі тих працівників, хто залишився у Миколаєві, не виїхав за межі шукати безпечного життя.

100-річчя – не просто красива дата! Творчим нащадкам акторів з багатостраждального Донбасу є чим пишатися: ще у перші роки існування будівлі Монте на сцені виступали корифеї українського театру М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Садовська-Барілотті та інші, пізніше – виблискували зірки талантів М. Васильчикової, Д. Славіна, М. Любимової, П. Іванова, Е. Далматова, Н. Огонь-Догановської, К. Міліч, В. Високова, А. Квасенко, Н. і М. Троянових, А. і Л. Соколових, С. Слобожанінової, С. Лагошняк, А. Вербеця,  В. Пасечника…

У цих стінах свої режисерські відкриття робили Є. Венгре і Л. Луккер, Д. Крамськой, А. Літко і наші численні сучасники – як українські, так і закордонні колеги. Мало хто уже пам’ятає, що в далеких 50-х у виставі миколаївців «Украдене щастя» режисури Ю. Соколова грав легендарний актор А. Бучма, що на сцені панували твори українських драматургів, зокрема – «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка. До речі, у 90-ті той самий «Шельменко» заграв новими яскравими фарбами і отримав нову інтерпретацію. У ХХІ сторіччі «Лісова пісня» Лесі Українки більше 10 років була візитівкою Художнього театру Миколаєва, а колектив творців і учасників став лауреатом Обласної премії ім. М. Аркаса. До речі: показ опери «Катерина» М. Аркаса відбувся на сцені театру Монте за часів керівництва Я. Шеффера у 1900 році. Є про що згадати у славетний ювілей! Але і сьогодні театр має стільки досягнень, що у коротенькій статті не перерахувати!

Колектив на чолі з молодим керівником Артемом Свистуном, заслуженим діячем мистецтв України був на піднесенні, але почалася війна – повномасштабне вторгнення російського агресора. Бурхливе фестивально-гастрольне життя, сповнене міжнародних успіхів, зупинилося. Три сцени, четверта – у театральному сквері, залишилися без можливості демонструвати численні вистави репертуару. Від колективу залишилася частина, але ті, хто рішуче вирішили тримати у Миколаєві творчу оборону, проголосили своєю місією арт-терапію – підтримку захисників України, волонтерів, внутрішньо переміщених осіб, дітей…

Директор-художній керівник театру Артем Свистун за перший місяць війни перелаштував роботу під потреби нового часу. У приміщеннях театру працівники шили прапори України, балаклави, дощовики для військових. У короткий термін створили театралізовані концертні програми: «Усе буде Україна!» і «Ми – українці!». Відновлену виставу-казку «Пригоди козаків» Є. Олійника презентували евакуйованим дітлахам. Працювали виключно благодійно, на безпечних локаціях у місті та області.

Продовжувалася міжнародна співпраця, зокрема – з Болгарією. У фестивалі «Соло акт» у форматі онлайн взяла участь моновистава «Сповідь» за твором С. Павлюка, у рамках меморандуму про співпрацю реалізовано спільний міжнародний проєкт «House of Europe»: показ казки українською мовою «Тільки не я!» відбувся у місцях проживання біженців у Болгарії. Колектив театру взяв участь у XXIV Міжнародному театральному фестивалі «Мельпомена Таврії» виставою «Коли повертається дощ» Неди Нежданої  в онлайн форматі, підтримавши таким чином імпрезу, що проводилася поза межами окупованого Херсона #Мельпомена-голос Херсонщини.

15 липня відбулася історично значуща подія: на сесії Миколаївської обласної ради було прийняте рішення про перейменування театру, реєстраційні документи було отримано 28 липня у День Української Державності. Театр нарешті позбувся у своїй назві слова «російський»!

Справжнім святом для колективу театру і миколаївців стало відкриття 100-го театрального сезону на новій сцені театру, облаштованій в укритті: до Дня Державного Прапора України і Дня Незалежності України відбулася перша прем’єра – театралізована концертна програма «Україна переможе!». Продовженням сезону стали покази оновлених постановок за творами українських авторів («Станція, або Розклад бажань на завтра» О. Вітра, «Убиваємо його?» В. Демченко, «Кольори» П. Ар’є) та європейських драматургів («Усе сплачено!» І. Жаміака, «Фернандо Крапп написав мені листа» М. де Унамуно). Прем’єрними стали вистави «Шахрайки» Н. Уварової, «Котячі історії» Л. Тимошенко, М. Смілянець.

Широкого резонансу набула прем’єра моновистави «Проста українська скіфська баба», створена на основі роману «Доця» Т. Горіха Зерня. Духовна міць і сила української жінки, представленої у постановці, здатної під час війни на все можливе і неможливе заради Перемоги і щастя людей навколо, стали реальним прикладом для наслідування численним глядачам, що уже подивилися і подивляться цю унікальну виставу. До речі, до 100-річчя колективу заплановані гастролі Україною з цією постановкою, адже гостроактуальна тематика сьогодні дуже затребувана у сучасників, які бажають, щоб театр йшов у ногу з часом, активно рефлексуючи на проблеми, що хвилюють найбільше. Уже на початку грудня Миколаївський академічний художній драматичний театр чекають у м. Южний, м. Одесі, м. Кропивницькому.

Попереду у колективу ще багато заплановано прем’єр, гастролей по Україні і за кордоном. Театр продовжує зміцнювати культурні зв’язки, популяризувати мистецтво миколаївців широкому колу глядачів, міжнародній спільноті. Так було у мирні часи, так буде і у мирному майбутньому. А сьогодні привітаймо зі святом славетний колектив, адже 100 років – дуже поважна дата!

Марина Васильєва,

керівник літературно-драматургічної частини театру


Перейти до списку публікацій